Петрівський РМК Кіровоградської області

Методичні рекомендації щодо корекції агресивної поведінки дітей та підлітків у діяльності практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів різних типів

Методичні рекомендації щодо корекції агресивної поведінки дітей та підлітків у діяльності практичних психологів і соціальних педагогів навчальних закладів різних типів

Звідки береться агресія в наших дітей? Протягом усього періоду існування суспільства люди завжди проявляли жорстокість до собі подібних. Багато вчених намагалися визначити природу жорстокості, причини її виникнення, фактори, які сприяють її формуванню та прояву.

Агресивна поведінка дітей - це своєрідний сигнал SОS, крик про допомогу, про увагу до свого внутрішнього світу, в якому накопичилося надто багато руйнівних емоцій, з якими дитина самостійно впоратися не може.

Особливих змін зазнає поведінка людини під впливом групи. Кожен окремо так би не вчинив, а в групі знімається особиста відповідальність за вчинене. А в підлітковому віці бажання бути прийнятим у групу ровесників сильніше за будь-яку іншу потребу. Не секрет, що в кожній соціальній групі є свої «аутсайдери» - діти, які з різних причин стали вигнанцями (особистісні, інтелектуальні, фізичні – інвалідність, зниження зору, низький матеріальний чи соціальний статус сім’ї тощо), і мало хто з підлітків захоче заступитися за того, проти кого войовниче налаштована більшість, щоб не бути відкинутим групою.

Усі існуючі нині теорії агресії можна розділити на чотири основні категорії:

1 категорія розглядає біологічну обумовленість агресивності, як вроджену інстинктивну, генетично запрограмовану форму поведінки. Тобто, згідно з цією теорією, навіть найпозитивніші зміни в навколишньому середовищі, не здатні попередити її прояв. Також агресію часто пов’язують з порушеннями функцій головного мозку;

2 категорія тлумачить агресію як потребу та потяг, котрі виникають у відповідь на те, що відбувається в житті людини (самозахист);

3 категорія ураховує такі аспекти людського досвіду, як пізнавальна діяльність та емоції. Уся інформація, котру людина отримує, та будь-який життєвий досвід, викликають певні емоційні реакції. З точки зору деяких психологів, агресія виникає, оскільки формується негативна реакція на агресивні стимули (біль, нездужання тощо);

4 категорія подає агресію як модель соціальної поведінки, яка була набута. Агресивні реакції засвоюються та підтримуються шляхом безпосередньої участі в ситуаціях прояву агресії (жорстокість близьких доросли

Дорослі люди часто стримують свої емоції, а діти – ні, тому, що просто ще не навчилися. Дитячі емоції просто б’ють ключем: якщо образа, то смертельна; якщо щастя, то безкрайнє, якщо жорстокість, то яскраво виражена. Зрозуміло, що у дітей немає життєвого досвіду, тому діти далеко не завжди можуть передбачити наслідки своїх дій. Емоції захоплюють розум та свідомість, тому дитина спочатку діє, а вже потім думає, чи правильна та дія. Прояв агресивності та жорстокості–це певний етап дорослішання дитини. Вона повинна усвідомити, пережити та навчитися контролювати свої негативні емоції. Неусвідомлена дитяча жорстокість із часом проходить безслідно. А ось якщо діти свідомо вчиняють біль іншим і розуміють, що це погано, - це вже привід для переживань та спонукає до вживання конкретних заходів.

Поради для батьків:

- із раннього дитинства слід привчати до самостійності та відповідальності за свої вчинки, формувати здатність до співчуття і співпереживання;

- навчати рівності між дітьми, де ніхто не відкинутий та не принижений;

- не застосовувати фізичні покарання;

- цікавитися тим,з ким дитина дружить, чим займається, що дивиться та читає ваша дитина;обмежувати час перегляду телевізора та комп’ютерних ігор, але не прямим наказом або забороною, а пропозицією інших цікавих занять, бажано активних та на свіжому повітрі;

- чітко визначайте межі дозволенного у випадку порушення правил завжди повинно слідувати покарання, але не давіть авторитетом – поясніть своє рішення;

- не заплющуйте очі на жорстокість своєї дитини та не виправдовуйте її вчинки, побоюючись звинувачень у власній неспроможності та безсиллі;

- знаходьте для дитини заняття до душі, де вона зможе дати вихід накопиченій енергії й отримає можливість самоствердитися та чогось досягнути;

- навчайте виражати власну думку та здатність неагресивно відстоювати свою точку зору у спілкуванні;

- навчайте правильно реагувати на агресорів (не звертати уваги або напружену ситуацію перетворити на жарт тощо);

- формуйте впевненість у дітей - упевнена в собі людина не стане доводити свою значимість жорстокістю;

- оточіть дитину увагою та любов’ю - діти, яких люблять, рідко бувають жорстокими, підтримуйте довірливі стосунки.

Батькам агресивних дітей варто встановити причини деструктивної поведінки своїх дітей, не залишаючись байдужими до їхнього емоційного світу; пам’ятати, що на формування агресивних форм поведінки дітей суттєвий вплив мають умови сімейного виховання.

Основне завдання батьків – ставитись до дитини з повагою та розумінням у будь-якій ситуації.

Негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з «важкими» дітьми. Конфронтація, що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Діагностика агресивної поведінки дітей-підлітків здійснюється за допомогою спостереження, проективних і опитувальних методів.

Найбільш поширеними є:

-тест фрустраційної толерантності С. Розенцвейга, що виявляє типи поведінкових реакцій у ситуації фрустрації;

-тест «Руки» Е. Вагнера, який визначає рівень агресивності і деякі особливості особистості випробуваного;

-тест «Будинок - Дерево - Людина» Дж. Бука і Л. Кауфман, що дає інформацію про ворожість, конфліктність, агресивність, негативізм дитини;

-тест «Кінетичний малюнок сім'ї» Р. Бернса, який досліджує сімейні причини агресивності та інших видів порушення поведінки;

-опитувальник Басса-Дарки, що показує форми агресивних і ворожих реакцій;

- карта спостережень Д. Стотта, яка призначена для реєстрації форм синдромів дезадаптивної поведінки.

Важливо завжди акцентувати увагу на вчинках, а не на особистості.

Провести чітку грань між вчинком і особистістю дозволяє техніка об’єктивного опису поведінки. Після того, як дитина заспокоїться, правильно буде обговорити з нею її поведінку. Слід описати її поведінку під час прояву агресії, які слова говорила, які дії чинила, не даючи під час цього оцінки її вчинкові. Критичні висловлювання, особливо емоційні, викликають роздратування і протест та відволікають від вирішення проблеми.

Аналізуючи поведінку дитини, необхідно обмежити обговорення конкретних фактів, тільки тим, що сталося «тут і зараз», не нагадуючи колишніх проступків. Оскільки в дитини може виникнути почуття образи, і вона буде не в змозі критично оцінити свою поведінку. Замість розповсюдженого, та не ефективного «читання моралі», краще показати негативні наслідки поведінки, упевнено продемонструвати, що агресія більше всього шкодить самій дитині. Також потрібно звернути увагу на можливі конструктивні засоби поведінки в конфліктній ситуації.

Один із важливих шляхів зниження агресії – встановлення з дитиною зворотного зв’язку. Для цього використовуються такі методи:

-констатація факту («Ти ведеш себе агресивно»);

-пряме питання («Ти поводиш себе агресивно?»);

-розкриття мотивів агресивної поведінки («Ти хочеш мене образити?», «Ти хочеш продемонструвати силу?»);

-розкриття своїх власних почуттів щодо небажаної поведінки («Мені не подобається, коли зі мною розмовляють в такому тоні», «Мені не подобається, коли на мене хтось голосно кричить»);

-апелювання до правил («Ми з тобою домовлялися!»).

Реагували на агресивну поведінку дитини, доросла людина повинна проявити, перш за всетри якості: зацікавленість, доброзичливість та твердість. Остання стосується тільки конкретного проступку, дитина повинна зрозуміти, що батьки й оточуючі люди люблять її, та вони проти того, як вона себе поводить.

Обговорення проступку.

Аналізувати поведінку в момент прояву агресії не потрібно, цим слід займатися тільки після того, як ситуація вирішиться і всі заспокояться. У той же час, обговорення інценденту необхідно провести як можна швидше. Найкраще це зробити наодинці, без свідків, і тільки потім обговорювати в групі чи сім’ї (і то не завжди). Під час розмови треба зберігати спокій і об’єктивність. Потрібно ретельно обговорити негативні наслідки агресивної поведінки, її руйнівну силу не тільки на оточуючих, але, перш за все, для маленького агресора.

Необхідно зберігати позитивну репутацію дитини.

Дитині дуже важко визнати свою неправоту і поразку. Найбільш страшне для неї – привселюдне осудження і негативна оцінка. Діти намагаються уникнути цього будь-якою ціною, використовуючи різні механізми захисної поведінки. І, дійсно, погана репутація і навішані ярлики небезпечні: закріпившись за дитиною, вони самостійно провокують агресивну поведінку.

Для збереження позитивної репутації потрібно:

-привселюдно мінімізувати вину дитини («Ти не добре себе почуваєш?», «Ти не хотів його образити?»), однак особистій бесіді продемонструвати істину;

-не вимагати повної покори, дозволити дитині виконувати ваші вимоги по-своєму;

-запропонувати дитині компроміс, домовленість із взаємними поступками.

Важлива умова виховання «контрольованої агресії» у дитини – демонстрація моделей неагресивної поведінки. При виявленні агресії обидві сторони втрачають над собою контроль, виникає дилема –між боротьбою за свою владу та вирішенням ситуації мирним шляхом. Дорослим потрібно вести себе не агресивно, і чим молодший вік дитини, тим більш миролюбнішою повинна бути поведінка дорослого у відповідь на агресивні реакції дітей.

Поведінка дорослого як модель конструктивної поведінки, спрямована на зниження напруги в конфліктній ситуації, включає такі методи:

-нерефлексивне слухання (нерефлексивне слухання – це слухання без аналізу (рефлексії), яке дає можливість співбесіднику висловитися. Воно виражається в умінні уважно мовчати. Мовчати – оскільки співбесіднику хочеться, щоб його почули, і менш за все цікавлять ваші зауваження; уважно – інакше людина образиться і спілкування обірветься або перетвориться в конфлікт. Усе, що потрібно робити, – підтримувати співбесіду, намагаючись, щоб дитина повністю виговорилася.);

-пауза, яка дає змогу дитині заспокоїтися;

-навіювання спокою невербальними засобами;

-пояснення ситуації за допомогою запитань;

-використання гумору;

-визнання почуттів дитини.

Рекомендована література:

1.Божович Л.И.Личность и ее формирование в детском возрасте / Л. И. Божович. - М.: Просвещение, 1968. -464 с.

2.Сатир В. Как строить себя и свою семью / В. Сатир - М.: Педагогика, 1992. - 192 с.

3.Крюкова С. В., Слободяник Н. П. Удивляюсь, злюсь, боюсь, хвастаюсь и радуюсь / С. В. Крюкова, Н. П. Слободяник. - М., 2000.

4.Фурманов И. А. Детская агрессивность / И. А. Фурманов. - Минск, 1996.

5.Чижова С. Ю., Калинина О. В. Детская агрессивность / С. Ю. Чижов, О. В. Калинина. - Ярославль, 2001.